Loading color scheme

ДО ДНЯ ЗАСНУВАННЯ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ДО ДНЯ ЗАСНУВАННЯ УНІВЕРСИТЕТУ

До 185-річчя КНУ імені Тараса Шевченка — інтерв’ю з деканом філософського факультету Анатолієм Конверським 

Першим факультетом, з якого починається історія нашого університету, був філософський.

Його доля за 185 років була непроста. Факультет за ці роки закривали, об’єднували, забороняли викладати філософію університетським професорам. Причиною було вільнодумство, яке панувало на факультеті і завдяки якому випускникам прищеплювалися риси справжнього патріотизму.

Уперше філософський факультет закрили після розгрому Кирило-Мефодіївського братства. Після смерті Миколи І факультет було відновлено і дозволено читати курс філософії університетським професорам.

Згодом деякі кафедри передали до історико-філологічного факультету, а деякі — до юридичного. Наприклад, кафедру філософії права, яку закінчував наш видатний випускник М. Бердяєв, було передано на юридичний факультет.

У 1920 році університет було закрито. Нова влада мотивувала свої дії тим, що царські професори нічому доброму не зможуть навчити дітей робітників і селян.

У 1933-му університет було відновлено, а в 1944 році розпочав роботу і філософський факультет.

У 1955-му філософський факультет знову було закрито і приєднано до історичного факультету як його відділення.

У 1965 році факультет було відокремлено від історичного факультету, він отримав статус окремого підрозділу університету.

У 1990-му від факультету відділили відділення психології та соціології і створили окремий факультет, а на філософському залишили відділення філософії та наукового комунізму.

Сьогодні в структурі факультету — п’ять відділень: філософії, політології, публічного управління та адміністрування, релігієзнавства, культурології.

Навчальний процес на факультеті забезпечують одинадцять кафедр: теоретичної та практичної філософії, історії філософії, української філософії та культури, філософії гуманітарних наук, філософії та методології науки, логіки, політології, політичних наук, релігієзнавства, етики, естетики та культурології, державного управління.

На факультеті працює 125 штатних викладачів. Із них 43 доктори наук, професори, 69 доцентів.

На всіх відділеннях та формах навчання здобувають освіту 1188 студентів. У аспірантурі на всіх спеціальностях навчаються 72 аспіранти. У докторантурі — 7.

Для філософського факультету в усі часи було і є характерним, що його вчені і викладачі розробляли сучасні наукові алгоритми сприйняття і засвоєння ідей, концепцій, шкіл світової філософії. На факультеті впродовж усієї його історії будь-яка філософська система чи школа тлумачилася з огляду на її місце в єдиному світовому духовному процесі. Значимість філософських шкіл чи концепцій оцінювалася з позиції їх можливостей і перспектив у соціокультурному контексті. Досить згадати таких визначних учених-філософів, як Сильвестр Гогоцький, Олексій Гіляров, Орест Новицький, Георгій Челпанов та інших, які збагатили саме такий дискурс.

Учені і викладачі факультету впродовж усього часу намагалися виробити власний стиль у здійснюваних філософських дослідженнях. Проявом цього стали нові школи і напрями, які склалися та існують на факультеті з перших років його становлення.

Оригінальними дослідженнями були роботи професора Сильвестра Гогоцького. Головними ідейно-теоретичними витоками його філософії стали православ’я та вчення Геґеля. Геґелівську філософію він розглядав як найдосконаліше філософське вчення, яке схоплювало, утримувало і передавало в думці дух епохи. Водночас геґелівське вчення не узгоджувалось у С. Гогоцького з первинністю православ’я. Він запропонував своє співвідношення філософії, мистецтва і релігії, де перше й останнє місця посідає релігія, а посередині, відповідно, — мистецтво і філософія. Таку схему субординації релігії, мистецтва і філософії він пояснював тим, що з релігії починається і нею завершується духовний розвиток людини.Яскравою особистістю в університеті був професор Олексій Гіляров, прихильник Платона. Одна з його головних праць — «Платонізм як основа сучасного світогляду у зв’язку з питанням про завдання та долю філософії» — присвячена творчості Платона.

В О. Гілярова було своє тлумачення філософської спадщини Платона, на відміну від тогочасних спроб розглядати Платона як предтечу християнства. Філософські розвідки О. Гілярова здійснювалися в царині історії філософії. Він розглядав історію філософії як галузь філософських знань, що базується на логіці історико-філософського процесу (а не на переліченні філософських систем і шкіл) та осягненні реального суб’єкта філософської творчості. Саме такий підхід спричинив появу так званої Гіляровської школи тлумачення філософських текстів, яскравими представниками якої були Д. Чижевський, В. Асмус та ін.

Визначною постаттю серед професорів університету був Орест Новицький.

О. Новицький у своїх філософських дослідженнях був зайнятий пошуками єдності філософії та релігії. Цю єдність він розглядав не як підкорення релігії філософії чи навпаки, а як взаємодію, що утримує цілісність загальнолюдського духовного життя.

Розмежування релігії та філософії, їх іншість полягає в тому, що релігія єднає з Безумовним, а філософія лише мислить про нього. Це й пояснює неможливість заміни віри знанням.

На підтвердження цієї тези О. Новицький посилався на історичний фактаж: єдність релігії та філософії, яка мала місце в добу Середньовіччя, змінює Новий час, де відбувається їх відокремлення, але попереду — їхній синтез.

Розглядаючи основні напрями християнства (католицизм, протестантизм, православ’я) у зв’язку з філософією, О. Новицький зазначав, що католицизм стимулював появу схоластики, протестантизм — Нової філософії, а православ’я спричинить появу такої філософії, де буде синтез віри та розуму.

До видатних професорів університету належить і Георгій Челпанов. Він читав курси філософії, психології та логіки. Його підручник з логіки перевидавався десятки разів і в ХІХ, і в ХХ століттях. У теорії пізнання Г. Челпанов був прихильником концепції апріоризму І. Канта. Він тлумачив процес пізнання як функціонування апріорних форм, що породжуються внаслідок діяльності людського духу.

Водночас Г. Челпанов намагався по-своєму підійти до трактування апріорності. Він розглядав апріорність у двох площинах: гносеологічній і психологічній. Гносеологічна апріорність, на його думку, — це логічні передумови сприйняття, а психологічна апріорність — це функція свідомості.
Філософська концепція Г. Челпанова обґрунтована ним у наступних працях: «Проблема сприйняття простору у зв’язку зі вченням про апріорність і природженість», «Вступ у філософію», «Психологія».

Для професорського корпусу факультету впродовж усієї його історії характерним було те, що, як зазначалося вище, з’являлися вчені, філософські ідеї яких ставали рубіжними для наукового життя загалом. До когорти таких належить академік НАН України Павло Копнін.

У своїх філософських розвідках він з новаторських позицій аналізував структуру предмета філософії, походження і сутність світогляду, природу пізнавального процесу, методологічні функції філософських категорій.

Досліджуючи структуру предмета філософії, Павло Копнін розглядав її формування з огляду на генезис людської цивілізації, з одного боку, а з другого — у зв’язку зі світовим історико-філософським процесом.

Визначне місце серед плеяди філософів посідає академік НАН України Володимир Шинкарук. У своїх працях він звертається до історико-філософської інтерпретації філософських учень І. Канта, Й. Г. Фіхте, Ф. Шеллінга, 

Г. Геґеля — найвідоміших представників класичної німецької філософії. Його дослідження привертали увагу колег, студентів та аспірантів насамперед тим, що він не йшов за усталеними на той час оцінками філософських вчень класичного німецького ідеалізму.

Одним із вагомих результатів дослідження Володимиром Шинкаруком класичної німецької філософії став висновок про те, що, незважаючи на різнобарвність та різну предметну спрямованість вчень її представників, всі вони об’єднані спільною проблемою — проблемою людини, визначенням сутнісних засад мислення, діяльності, творчості та суспільної організації.

Вагомою філософською постаттю є академік НАН України Леонід Губерський. У наукових розробках він розвиває тезу про значущість ідеології в суспільному житті й обґрунтовано доводить, що в процесі розвитку суспільства не існує станів «ідеологічної порожнечі», а місце зникаючої завжди посідає нова ідеологія. Адже комплексне вивчення проблеми ідеології було обумовлено гострою необхідністю прирощування не тільки інтегративної, тобто мобілізаційно-дієвої, а й культурно-виховної функції ідеології в житті суспільства та особистості.

Важливою складовою комплексного дослідження ідеології стало для Леоніда Губерського розкриття умов реалізації її гуманістичного потенціалу з урахуванням загальнолюдських, національних та соціально-класових цінностей, оскільки саме розкриття гуманістичного потенціалу ідеології може стати ключем до осмислення її інтегративних можливостей як у масштабах країни, так і на міжнародному рівні.

Відомим сучасним філософом є вихованець факультету академік НАН України Василь Кремень. Серцевиною його наукової творчості є створена ним концепція «людиноцентризму». Ось як мотивує академік В. Кремень вибір магістральної лінії власного наукового пошуку: «Людина завжди була проблемою. Але в результаті багатовікової високоінтелектуальної роботи людства виникла загроза його існуванню». Вихід із цієї ситуації полягає в переході до нової парадигми розвитку, коли не технології, не економіка, а людина в її новій якості стане метою і смислом прогресу. Так виникає і стверджується «людиноцентризм» — нова стратегія поступу суспільства, в основі якої —  не накопичення матеріальних благ і цінностей, а орієнтація на цінності духовні, знання, культуру, науку, без яких життя втрачає сенс і перспективу.

Актуальними філософськими пошуками відомий член-кореспондент НАН України Віктор Андрущенко. Його філософські твори присвячені важливим проблемам сучасного соціуму, що знайшло своє відображення в його фундаментальній праці «Організоване суспільство». В. Андрущенко досить аргументовано показує, що в сучасних умовах відродження людського обличчя цивілізації є завданням світового масштабу. А це означає, на думку автора, що основними критеріями цивілізаційного поступу в європейському просторі є демократія й громадянське суспільство, соціальна та правова держава, національні інтереси, свобода та творчість, екологічна та інформаційна безпека, солідарність.

Особлива і незаперечна роль в організації життя філософського факультету завжди належала деканам. За всю його історію деканами факультету, починаючи з першого — Михайла Максимовича, були люди непересічні, закохані у філософську науку та освіту. Вони намагалися створити всі умови для глибоких філософських досліджень і забезпечити необхідні чинники підготовки високоосвічених спеціалістів.

Особливо варто підкреслити значну роль тих людей, які очолювали факультет від часу його відновлення в 1944 році, коли філософська освіта почала поширюватися у всіх вищих навчальних закладах, де відкривалися кафедри філософських дисциплін.

Деканами цього періоду були постаті справді неординарні, оскільки, окрім глибоких теоретичних знань, потрібно було мати серйозні навички організації й забезпечення навчального процесу. Очолювали філософський факультет, починаючи з 1944 року, професор Олександр Раєвський (1944—1945), професор Федір Москаленко (1946—1947), професор Микола Шлєпаков (1948—1949), доцент Микола Овандер (1950—1952), професор Іван Підгрушний (1953—1954), доцент Володимир Танчер (1954—1955). Починаючи з 1965 року, коли філософський факультет отримав статус окремого і самостійного, деканами були: професор Володимир Шинкарук (1965—1968), професор Володимир Танчер (1968—1971), професор Петро Дишлевий (1971—1977), професор Іван Надольний (1977—1987), професор Микола Тарасенко (1987—1995). Кожен із них зробив свій вагомий внесок у розвиток філософського факультету.

Так, за часів керівництва факультетом професора В. Танчера було відкрито відділення психології.

Під керівництвом професора І. Надольного філософський факультет зріс структурно і збагатився змістовно. У цей час було відкрито соціологічну лабораторію і відділення соціології (1986 рік). На факультеті здійснювалася підготовка фахівців для країн зарубіжжя — Чехословаччини, Польщі, Болгарії, Німеччини, Греції, Португалії, Ємену, Афганістану, В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі, Монголії, Куби, Панами, Колумбії, Сирії, Лівану, Марокко, Тунісу, Конго, ПАР, Мадагаскару, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Анголи та ін. Багато хто із зарубіжних випускників філософського факультету в подальшому посів чільні державні й політичні посади у своїх країнах.

У роки керівництва факультетом професора П. Дишлевого було приділено значну увагу науковим дослідженням в галузі філософських проблем природознавства. У тогочасній науковій спільноті факультет було представлено науково-дослідницьким напрямком «Філософські проблеми наукових революцій».

За роки керівництва факультетом професора М. Тарасенка розпочалася підготовка фахівців-політологів, навчання здійснювалося за новими навчальними планами й програмами, які відповідали світовим стандартам.

Філософський факультет завжди виховував спеціалістів високоосвічених, глибоко ерудованих, здатних творчо й неординарно мислити. І не випадково багато випускників факультету посіли високі державні посади, очолюють вищі навчальні заклади, факультети й кафедри, стали відомими журналістами, представляють нашу державу за кордоном.

З приємністю хочеться зазначити, що 16 жовтня 2008 року конференція трудового колективу університету абсолютною більшістю голосів обрала ректором університету Героя України, академіка НАН України, академіка НАПН України, Надзвичайного і Повноважного Посла України, професора, нашого випускника Л. Губерського, а 2015-го на загальних виборах працівників університету його було переобрано на новий термін.

Актуальні та вагомі завдання стоять перед сьогоднішньою філософією: починаючи від засадничих начал людського буття і аж до проблем штучного інтелекту.

Неперевершеність і значимість філософії в тому, що вона не дає догматизуватися нашому мисленню, закостеніти нашому пізнанню і стимулює пошук у прагненні відкриття істини.

Хочу побажати нашому факультету, всім представникам нашого цеху невичерпної творчої енергії, вагомих наукових результатів, плідного служіння на благо нашої Батьківщини.

 «Голос України», 3 квітня 2019 р., №64 (7070), рубрика «Суспільство». Матеріал «Філософський факультет: минуле та сьогодення»

 

До 175-річчя КНУ імені Тараса Шевченка — інтерв’ю з деканом філософського факультету Анатолієм Конверським

Чому, вступаючи до вузу, ви обрали для себе філософський факультет, що вас приваблювало у перспективі стати філософом?

60-ті роки, коли я вступав на філософський факультет, були наповнені відгомоном хрущовської відлиги першими спробами оглянутись на жахи тоталітарного режиму, що відбивалося, перш за все, в літературі, музиці, скульптурі, мистецтві загалом.

Ми у захваті слухали Р. Рождественського, А. Вознесенського, читали Фазіля Іскандера, обожнювали В. Висоцького тощо. І, зрозуміло, першими поводирями у великий фаховий світ були мої вчителі. Перш за все це вчителька історії Марія Павлівна Стеценко та вчитель російської мови і літератури Василь Лукич Кривич. Саме вони своїми уроками навчали розглядати історичні події не в хронологічній послідовності, а в закономірному зв’язку і порядку, саме вони прищеплювали перші паростки гуманізму. Все це сформувало моє прагнення збагнути, чому світ, при всьому його розмаїтті, єдиний, чому людина, будучи вищим створеною, а значить, і вершиною досконалості, є вкрай суперечливою; іншими словами – чому в людині часто поєднується геній і руйнівник. Мені здавалося, що відповіді на ці питання можна отримати на єдиному тоді в Україні філософському факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

1966 року ви вступили на філософський факультет, відтоді не розлучаєтесь з ним уже майже 45 років. Яким був цей факультет на час вашого вступу і що суттєво змінилось сьогодні?

3 вересня 1966 року я студент філософського факультету. Після закінчення факультету в 1971 р. вступив до аспірантури по кафедрі логіки. З 15 жовтня 1974 викладаю логіку на гуманітарних факультетах університету.

На факультеті, як тоді, коли я став студентом, так і сьогодні, панував дух вільнодумства, прагнення самостійно оцінювати явища суспільного життя, збагнути  таємниці пізнавальної одіссеї людини. Згадуючи тогочасний факультет, мені здається, що в мене були найкращі викладачі.  

Ми заслухувались лекціями К. Руденко, А. Пашкової, Л. Марісової, М. Третьяка, В. Дмитриченка, П. Курочкіна, Д. Острянина, В. Павлова, М. Булатова, К. Ткаченка, В. Босенка, А. Нелєпа, В. Танчера, І. Бичка, П. Загороднюка, Ю. Савельєва, В. Кудіна та багатьох інших.

Зрозуміло, з відстані сьогоднішнього дня можна говорити про неоднорідність тодішнього мого викладацького корпусу. Можна було б говорити про внесок кожного мого викладача в скарбницю філософської науки. Але це було б по-людськи непристойно і надзвичайно несправедливо. Кожен із них був оригінальною людиною, закоханою у свою професію, і кожному з них було притаманне прагнення ввести нас у загадковий світ філософської науки, прищепити нам любов до філософії.

Сьогоднішній факультет змінився в тому, що має кращу бібліотеку, кращі умови для навчання і відпочинку студентів. Факультет має власний лінгафонний кабінет, комп’ютерний клас (який працює як бібліотека), власний видавничий центр, свій спортивно-тренажерний зал. На факультеті існує 10 кафедр: філософії; логіки; етики, естетики та культурології; історії філософії; української філософії та культури; релігієзнавства; філософії гуманітарних наук; філософії та методології науки; політології; політичних наук. Факультет сьогодні складається з трьох відділень – філософія, релігієзнавство, політологія. Навчальний процес на факультеті забезпечують 30 професорів, докторів наук, 69 доцентів, кандидатів наук (коли я вчився на факультеті було лише 8 професорів). В аспірантурі на факультеті вчиться 148 людей, а в докторантурі – 18. На факультеті діє п’ять спеціалізованих вчених рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій.

Це сьогоднішні ознаки факультету, але за змістом, за інтелектуальною складовою факультет залишається незмінним у своєму прагненні відкривати студентській молоді глибини філософської науки, формувати наукову й освітянську еліту України.

Філософський факультет – одноліток університету. Ви підготували книжку до його 170-річчя. Які, на вашу думку, найцікавіші сторінки його історії?

Історія Імператорського університету св. Володимира розпочинається в 1834 р. Першим факультетом тоді був філософський. Відкриття Київського університету з філософським факультетом не було якимось винятком. І в Санкт-Петербурзькому університеті, і в Московському першим факультетом був філософський.

Це пояснюється тим, що в ті часи на теренах імперії існувала богословська освіта, але час вимагав переходу до світської освіти. Суспільство вкрай потребувало інженерів, учителів, лікарів, агрономів і т. д. Перехід від богословської освіти до світської можна було здійснити через філософію. Адже релігія і філософія об’єднує пошук істини, але вони відрізняються шляхами цього пошуку. Якщо релігія прагне знайти істину шляхом божественного одкровення, то філософія у своєму вивченні спирається на дані природничих і гуманітарних наук.

Історія філософського факультету сповнена і драматичними подіями, і яскравими сторінками. Факультет за його історію кілька разів закривали або об’єднували з іншим факультетом. Вперше факультет закрили після викриття Кирило-Мефодіївського товариства, а в 1955 році філософський об’єднали з історичним. І лише з 1965 року і до сьогодні факультет існує окремим підрозділом університету. Яскраві сторінки факультету пов’язані з видатними викладачами та випускниками факультету.

Значний вклад у розвиток факультету внесли перші його викладачі: С. Гогоцький, О. Гіляров, О. Новицький, Г. Челпанов. На факультеті вчилися всесвітньо відомі філософи М. Бердяєв, Г. Шпет, В. Асмус, Д. Чижевський. У 1944 р., після повернення університету з евакуації, філософський факультет відновлюється як окремий підрозділ. Повоєнну сторінку факультету творили професор М. Овандер, М. Шлєпаков, М. Раєвський, Ф. Москаленко, І. Підгрушний, В. Танчер.

Особливо слід виділити сторінку життя факультету з 1965 р., коли його очолив В. Шинкарук. В цей час закладаються підвалини київської філософської школи, фундаторами якої є П. Копнін та В. Шинкарук, формуються сучасні напрями філософських досліджень: логіка та методологія науки, рефлексія класичної німецької філософії, філософська антропологія та ін.

Сьогодні в цих напрямах продовжать суттєвий внесок випускники факультету: В. Іванов, О. Яценка, В. Табачковського, А. Гордієнка, М. Попович, Б. Кримського, М. Дученка, Л. Левчук, Н. Костюк, О. Лисенка та багатьох інших.

Окремо хочеться сказати про деканів філософського факультету, оскільки саме вони визначали характер і особливості конкретної сторінки життя факультету. Упродовж усієї історії факультету його деканами, починаючи з першого – Михайла Максимовича, були люди непересічні, закохані у філософську освіту і науку. Вони намагались створити всі умови для глибоких філософських досліджень і забезпечити всі чинники підготовки високоосвічених фахівців. Особливо слід вказатина величезну роль тих деканів, які очолювали факультет з часу його відновлення в 1944 р., коли філософська освіта почала поширюватись в усіх вищих навчальних закладах, де відкривалися кафедри філософії.

Деканами в цей час були справді неординарні особи, оскільки, крім глибокихі теоретичних знань, потрібно було мати ще й серйозні навички організації та забезпечення навчального процесу. Сучасники вдячні М. Раєвському, Ф. Москаленку, М. Шлепакову, М. Овандеру, І. Підрушному, В. Танчеру, В. Шинкаруку, П. Дишлевому, І. Надольному, М. Тарасенку. Кожен із зазначених деканів залишив свій слід у розвитку факультету.

Так, за часів керівництва факультетом професора В. Танчера було відкрито відділення психології, яке згодом переросло в окремий факультет. Під керівництвом професора І. Надольного філософський факультет зріс структурно і змістовно. У цей час було відкрито соціологічну лабораторію, а в 1986 р. – відділення соціології, яке з 2007 р. виділилося в окремий факультет.

За часів керівництва факультетом професора М. Тарасенка факультет почав підготовку фахівців-політологів; навчання почало здійснюватися за новими навчальними планами, які відповідають світовим стандартам.

— Яким вони — нинішні студенти-філософи, ким зазвичай стають після завершення навчання?

Коли порівнювати сьогоднішнього студента і студента минулих років, то якихось особливих змін не спостерігається. Це не є допитливість, палке прагнення пізнати філософську науку й оволодіти нею. Різниця, мабуть, у можливостях. Сьогоднішньому студентові доступні практично будь-які літературні джерела, а наукові консультації викладачів спрямовують їхні пізнавальні зусилля у потрібне русло.

Після закінчення факультету значна частина випускників працюють викладачами філософських дисциплін  у вузах України. У будь-якому вищому навчальному закладі України викладаються філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство, політологія, риторика, еристика, історія культури, теорія культури і викладачами тих дисциплін є наші випускники. Частина випускників іде на практичну роботу. Наші випускники працюють радниками, консультантами, референтами в органах державної влади, на дипломатичній службі. Словом, там, де потрібні аналітики – там є потреба в наших випускниках.

\Працюють наші випускники і в ЗМІ. Всім, мабуть, запам’ятався наш випускник, ведучий програми «Епіцентр» В’ячеслав Піховшек, цікавими були репортажі з Верховної Ради нашої випускниці Марини Сороки (зараз вона речник Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко).

— Чи багато студентів ідуть в науку та як їх заохочують на факультеті?

На факультеті створено всі умови для залучення студентів до наукових досліджень. За час навчання студент має можливість опублікувати свої наукові доробки в академічному виданні, брати участь і виступати та науковій конференції. До речі, в матеріалах традиційної щорічної конференції «Дні науки» філософського факультету 70% публікацій – це студентські роботи. Активісти наукової роботи мають можливість взяти участь у роботі конференцій вищих навчальних закладів України та близького і далекого зарубіжжя. На факультеті для цього створено всі умови.

Студенти, які виявили хист до наукової роботи, мають можливість продовжити навчання в аспірантурі. Щорічно ми приймаємо на навчання в аспірантуру 45 осіб денної форми навчання і 12 осіб заочної форми навчання. Це складає 50% від щорічного випуску фахівців денної форми навчання.

— Кого ви вважаєте найвідомішими випускниками факультету?

Філософський факультет завжди випускав людей високосвічених, глибоко ерудованих, здатних чітко й логічно мислити. Не випадково багато випускників факультету посіли високі державні посади, очолюють вищі навчальні заклади, факультети й кафедри, стали відомими журналістами, представляють нашу державу за кордоном…Ми горді тим, що ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка є вихованець філософського факультету академік Л. Губерський. Факультет пишається тим, що серед його вихованців є академіки і член-кореспонденти Національної академії наук України та Академії педагогічних наук України.

— Які, на вашу думку, найголовніші досягнення філософської школи Київського національного університету?

Створена на факультеті в 60-ті роки минулого століття київська філософська школа стимулювала ряд оригінальних відкриттів і науково вагомих внесків у вітчизняну та світову філософську науку. У книзі «Діалектика як логіка» П. Копнін уперше розкриває логіку як методологію і вперше в вітчизняній філософії репрезентує основні форми пізнання: факт, гіпотезу, проблему, ідеал, теорію репрезентує у вигляді системи.

В. Шинкарук у своїх дослідженнях філософії Гегеля і Канта запропонував новий оригінальний виклад творчої спадщини видатних мислителів, відмінний від існуючої тоді догматизованої традиції. Монографія В. Босенка «Діалектика як теорія розвитку» стала новою сторінкою в обґрунтуванні науково-дослідницької філософської методології. В. Босенко запропонував принципово нове трактування предмета філософії, яке суттєво відрізнялось від існуючих у тодішніх монографіях і підручниках. А. Канарський вперше в вітчизняній філософії обґрунтував Систему універсальних категорій.

Сьогодні київську філософську школу представляють: академіки Л. Губерський, В. Кремень, О. Онищенко, М. Попович, чл.-кореспонденти НАН України В. Андрущенко, М. Михальченко, В. Пазенок та багато інших.

Зустрічаючи 175-річний ювілей факультету та університету, ми з глибокою вдячністю ставимося до попередніх поколінь, які своїми науковими здобутками збагатили вітчизняну філософську думку, і сміливо дивимось у майбутнє, сповнені віри у нові вагомі й оригінальні досягнення рідного факультету.

  «Голос України», 24 липня 2009 р., №136 (4836), рубрика «Суспільство»